Держава не несе майнової відповідальності перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Разом із тим стягнення з України відшкодування (компенсації) за порушення нею прав і свобод згідно з Конвенцією можливе. Проте лише за протиправні дії чи бездіяльність власне України, тобто за невиконання (неналежне виконання) її негативних і позитивних (матеріальних, процесуальних) обов’язків із гарантування конвенційних прав кожному, хто перебуває під юрисдикцією саме нашої держави.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17.
Це не новий висновок. Вперше він був зроблений у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц.
Обставини справи
Громадянин звернувся з позовом до України про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю його матері внаслідок терористичного акту. Матір загинула у 2015 році на тимчасово окупованій території України в Донецькій області.
Стверджував, що вже з огляду на сам факт такої її загибелі Україна зобов’язана відшкодувати моральну шкоду.
Суди першої та апеляційної інстанції задовільнили позов. Ці рішення скасовані ВС, а позивачу відполено в задоволенні позову.
Ключові питання
Велика Палата ВС звернула увагу, що ключовими питаннями у справі були:
встановлення чи перебувала мати позивача під юрисдикцією України в сенсі статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чи порушила наша держава певні її обов’язки з тих, які випливають із права на життя.
Висновки ВП ВС
Самі по собі факти загибелі людей на підконтрольній уряду України території, тобто на тій, на якій він здійснює юрисдикцію в сенсі статті 1 Конвенції (зокрема, у межах державного кордону в періоди проведення АТО, операції Об’єднаних сил), не означають автоматичного порушення гарантій права на життя за статтею 2 Конвенції. Тим більше не означає такого автоматичного порушення і загибель людей на території, яку держава в межах її кордонів із незалежних від неї причин не контролює (тобто на тій, на якій вона не здійснює юрисдикцію в сенсі ст. 1 Конвенції). Аналогічно не є підставою для покладення на державу відповідальності за Конвенцією самі по собі факти порушення в межах кордонів України (зокрема, і в періоди проведення АТО, операції Об’єднаних сил) громадського порядку, миру, знищення чи пошкодження майна, створення загрози безпеці людей унаслідок вибухів, обстрілів тощо, у тому числі з боку осіб, які не діяли як агенти цієї держави.
Для того щоб задовольнити позов про відшкодування Україною шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами в періоди проведення АТО, операції Об’єднаних сил, суди мають установити порушення нашою державою конкретного її обов’язку за Конвенцією.
А для цього повинні з’ясувати:
а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); б) чи мала Україна в сенсі ст. 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала її конвенційні обов’язки з такого гарантування на відповідній території (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов’язку, то в чому воно полягало, якими були наслідки цього та причинно-наслідковий зв’язок між ними і невиконанням або неналежним виконанням відповідного обов’язку); г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази).
У разі встановлення факту порушення державою позитивних обов’язків розробити компенсаційні механізми за неправомірне втручання у певне право чи провести об’єктивне й ефективне розслідування незалежним органом факту такого неправомірного втручання це відшкодування буде суттєво меншим, ніж за порушення державою негативного обов’язку не втручатися безпідставно у вказане право людини, яка перебувала під державним контролем.
Також читайте: ВС оприлюднив текст постанови, в якій сформульовано висновок щодо судового імунітету рф у справі про відшкодування шкоди
